Re: цензії

- Нещодавно прочитала «Дрозофілу над томом Канта» Анатолія Дністрового. Там симпатичний в’ялий герой. Якого люблять всі дівчата, а йому все байдуже. Читаю і уявляю на місці героя прекрасного Дністрового, як він пиячить зі студентами. Загалом всі книжки читаю немов автобіографічні.

Читала «Калейдоскоп» Олега Романенка. З героями новел постійно відбуваються різні прикрі речі: то поб’ють, то плюнуть, а герої не ображаються і йдуть далі до світлої мети.

На подарунок придбала і тайкома прочитала «Тихі дні в Перемішках» Ерленда Лу. Російською мовою, бо палітурка від російського видавництва сподобалася мені більше за український варіант. Повість ніяка. А, дивлюся, в інтернеті її назвали романом. Роману я взагалі не помітила.

Останнім часом активно займаюся рукоділлям, то коли в’яжу шарфи - слухаю аудіокниги, останньою була «Осінь патріарха» Маркеса. Він мені завжди подобається.

- Як обираєте книжки для читання?

- У книгарнях беру те, що зацікавило анонсами в інтернеті, ну і хочу бодай трохи охопити класику. Але зазвичай починаю читати першу-ліпшу побачену на столі книжку, потім відкладаю і забуваю про неї, не дочитавши. І тільки почуття обов’язку чи довгі поїздки в маршрутках змушують мене добивати книгу до кінця.

Оскільки мій натхненний чоловік захоплюється кіносправою, то і я часом читаю його книжки, наприклад, «Парадигма кіно» Юрія Іллєнка. Автор стверджує, що це зібрання лекцій в режисерській майстерні, на які не ходили його студенти. Недивно, я б теж на такі лекції не ходила. От як подарую чоловікові «Кіно між пеклом і раєм» Олександра Мітти – то теж читатиму.

А ще прислухаюся до порад друзів і знайомих. Наприклад, Ілля Стронґовський в жж всіляко вихваляв книжки Марека Краєвського від видавництва «Урбіно». Ну, почала я читати «Еринії», палітурка і папір приємні, але ж всередині така гидота. Переламані кістки, туберкульозні повії, детектива постійно нудить, і мене разом з ним. Краєвського більше не читатиму.

- Яку літературу можете порадити іншим?
- Те, які з книжок на моїй полиці можуть бути цікавими для інших, я бачу по гостях, коли вони позичають ці книги і не поспішають повертати. Нині я найбільше сумую за романом «Фаза Урану» Кирила Чистякова (вид-во «Факт»). Чомусь не помітила розголосу після виходу цієї книжки, а в мене вона викликала незбагненну симпатію.